Семен Альтман. Про футбол і не тільки

Семен Альтман. О футболе и не только
24.04.2016
21 квітня 2016 року Семену Йосиповичу Альтману виповнилося 70 років. Згадати і розповісти є про що! Благо, за роки кар'єри футбольного голкіпера і тренера ювіляр побачив багато і чимало навчився. Був головним тренером московського "Динамо", одеського "Чорноморця", донецького "Металурга" та інших клубів, очолював олімпійську збірну Кореї. Нарешті, був асистентом головного тренера збірної України на найуспішнішому для нас Кубку світу-2006. Про це та багато іншого Семен Альтман розповів напередодні дня народження в інтерв'ю сайту "Футбол 24".

Про кар'єру футболіста
- Якщо говорити про мою ігрову діяльність, то вона у великому футболі була нетривалою, але дуже насиченою, - каже Семен Альтман. - І пам'ятною. Я грав поруч з такими, не побоюся цього слова, видатними футболістами, як Василь Москаленко, Юрій Заболотний, Віктор Мирошин, Олександр Шиманович, Віктор Зубков, Віктор Прокопенко, Стефан Решко, Володимир Нечаєв, Іштван Секеч, Сергій Круліковський, Леонід Буряк. Багато імен цих футболістів є на Алеї футбольної слави на стадіоні "Чорноморець" в Одесі.

Грав проти таких футболістів, як Едуард Стрельцов, Валерій Воронін, Михайло Месхі, Слава Метревелі, Кахі Асатіані, Михайло Гершкович, Едуард Малофєєв, Галімзян Хусаїнов, Віктор Папаєв, Йожеф Сабо, Віталій Хмельницький, Анатолій Пузач, Валерій Поркуян, Володимир Мунтян... Всі ці футболісти входили до складу збірних команд Радянського Союзу, приймали участь у чемпіонатах світу і Європи. Природно, це величезний життєвий і спортивний досвід. Який, як у нас, в Одесі, кажуть, "дорогого стоит". Ось, якщо коротко, про мою кар'єру. Молоде покоління уболівальників може подивитись в інтернеті і дізнатись, хто ці люди. Старше покоління, безумовно, пам'ятає всіх цих гравців.


Про матч, котрий запам'ятався найбільше
- Який матч у кар'єрі, особисто для вас, найкращий?
- Не найкращий, а найбільш пам'ятний. Перші враження найстійкіші та запам'ятовуються найбільше. Я не дуже багато ігор провів у вищій лізі, але кожен матч пам'ятний. Перший з них я провів за "Чорноморець" в 1967 році проти "Динамо" (Тбілісі). І для мене цей матч вдався.
- З яким рахунком зіграли?
- Хоча ми і програли у Тбілісі з рахунком 0:1, але виглядали гідно. Проти нас грала дуже сильна на той час команда: Месхі, Метревелі, Асатіані, Нодія, Урушадзе, інші видатні грузинські гравці.


Про "метеликів" у кар'єрі
- У вашій кар'єрі траплялись "метелики", прикро пропущені м'ячі?
- Звичайно, без цього ніяк. Таке траплялось не лише зі мною, але навіть з видатними воротарами сучасності та минулого. Головне - вчитись на цих помилках.
- Дехто каже, що "невдачі роблять нас сильнішими". Але чи не лукавлять при цьому?
- Це залежить від людини. Ті, хто стійко переносив невдачі, згодом ставали великими. Взяти, до прикладу, Льва Яшина, котрий пережив злети та падіння, а після всіх невдач здобув приз кращому гравцеві Європи.


Про навики воротарів
- У плані психології воротар повинен відрізнятись від гравців інших амплуа?
- Безумовно. У той же час, воротар повинен вміти робити на полі все. І раніше багато воротарів могли прекрасно грати у полі. Притому, що не всі польові гравці могли грати у воротах.


Про тренерські перспективи Реви та Шовковського
- Чому так мало успішних головних тренерів серед колишніх воротарів?
- Не можу так сказати. Згадаймо таких видатних тренерів, як Євген Лемешко, Євген Кучеревський. Це особистості, про досягнення яких багато говорити навіть недоречно. В Італії немало домігся Діно Дзофф, ефективно працює росіянин Станіслав Черчесов. І багато інших. Це оманливе враження, ніби-то серед колишніх воротарів мало головних тренерів.
- З воротарів, які збираються отримати тренерські дипломи, є ті, у кого присутні амбіції стати саме головним тренером, а не тренером воротарів?
Мені видається, що такі хлопці, як Віталій Рева, Олександр Шовковський, котрі володіють аналітичним складом розуму та достатніми знаннями, не виключено, можуть вирости у видатних фахівців у будь-якій спортивній сфері.


Про дружбу з Анатолієм Бишовцем
- Скоро також ювілей у екс-гравця "Динамо" Анатолія Бишовця, з яким ви, я знаю, товаришуєте...
- Не просто товаришуєм. Наша дружба з Анатолієм Бишовцем - з дитинства. Вона триває з 10-11-річного віку. Адже у дитинстві все чисте і щире. І ця "закваска" залишила відбиток на все життя. 23 квітня він теж відзначає 70-річний ювілей. Ми не лише дружили, нам довелося ще й працювати разом. І я багато чого в нього навчився. Можу сказати, що моє становлення, як головного тренера, відбулось також і завдяки йому.

Безсумнівно, ми різні. Але наше ставлення до справи, до людей, сім'ї - дітей та онуків - нас споріднює. Взагалі, я вважаю, що це більше, ніж дружба. І цим я дуже дорожу. Шкодую, що доля нас роз'єднала по різних країнах. Хоч ми і спілкуємось періодично, мені не вистачає його поруч. Напередодні його дня народження, крім побажань всього хорошого, хочу, щоб ми ще довго-довго могли чути, відчувати один одного. Для мене це дорого.

313518_614984.jpg
Про роботу в Кореї
- З Бишовцем ви співпрацювали не лише в московському "Динамо", але і в олімпійській збірній Кореї. Як вам працювалось у екзотичній для більшості українців країні?
- Це був величезний досвід. По-перше, країна дуже гарна, незвична. Живуть тут хороші люди. Можливо, дещо своєрідні. Зі своїм, як модно зараз говорити, менталітетом. І, якщо ти розумієш їх, то працюється цікаво і комфортно. Бишовець це зрозумів нутром. А я зрозумів, аналізуючи вчинки і дії наших підопічних, копаючись в літературі, консультуючись з тренерами, з психологами. Якщо коротко: у них образне мислення, а у нас, європейців, більш логічне. Тому можуть виникнути труднощі у спілкуванні. А уникнути непорозуміння вкрай важливо не лише у футболі, але й загалом у житті. Однак, завдяки Бишовцю, ми вирішили проблему.

- Існує думка, що головні позитивні якості корейських футболістів - це дисциплінованість і працездатність.
- Корейці справді дуже дисципліновані. Можна навіть сказати слухняні. Там шанування за віком зведене в культ. Якщо ти трохи старший - вони кланяються до п'ят. І працездатні. Єдине, з чим були труднощі - це ментальні, розумові, тактичні вправи. Згодом вони до цього звикли.
Бігову роботу корейські футболісти могли виконувати невтомно багато разів. Дай їм 6 тренувань бігової роботи, не пов'язаної з розумовим напруженням, - вони виконають її. А ті вправи, які давав Бишовець, де треба було включати розумові операції, їм було складніше виконувати. Але це природний фізіологічний процес: коротко кажучи, мізки втомлюються швидше, ніж інші функції організму.

- Як вашу працю оцінили в Кореї?
- І футболісти, і керівники федерації ставились до мене дуже добре. Самі неодноразово підкреслювали, що Бишовець заклав передумови для подальшого успіху корейців. Ми з олімпійською командою стали чемпіонами Азіатських ігор, приймали участь в Олімпіаді-1996 року в Атланті. Потім багато гравців нашої команди грали в національній збірній. І зайняли з нею 4-е місце на ЧС-2002 в Японії та Кореї. Зокрема, воротар Лі Ун Дже, котрий відігравав у команді провідну роль. Я ж у Кореї відповідав за роботу з воротарями, хоча мої функції обмежувались не лише цим.


Про головні успіхи у тренерській кар'єрі
- Який період тренерської кар'єри самі для себе вважаєте найуспішнішим?
- Мені, вважаю, пощастило, що я пройшов усі щаблі тренерської кар'єри: працював з дітьми, працював асистентом головного тренера, був тренером дублюючого складу, відповідав за роботу з воротарями, за селекцію, згодом працював самостійно головним тренером. Це допомогло мені у тренерській діяльності.
Людину оцінюють не по словах, а по вчинках. А тренера - по результатах. І ті результати, яких досягали команди, де я працював - це справжній успіх.

Корею вже згадали. А були ще перемоги з "Чорноморцем" в Кубку України. В тому числі, у найпершому розіграші. Була участь в Кубку УЄФА з "Чорноморцем", ще за часів чемпіонату СРСР, коли ми обіграли німецький "Вердер" і гідно зіграли проти "Реала", коли я працював асистентом головного тренера Віктора Прокопенка.
Були медалі, які ми вигравали з московським "Динамо", з донецьким "Металургом", з "Чорноморцем", де я працював уже головним тренером. Це і Молдова, де ми досягли найвищого результату - виграли і золоті медалі, і кубок. Це все те, заради чого ти працюєш і живеш. І доля дякує за ту роботу, яку ти робиш.


Про пропозицію очолити збірну Молдови
- До речі, про Молдову. Ви виграли там з кишинівським "Зімбру" практично все. Вам не пропонували очолити збірну Молдови?
- Була розмова, вболівальники та журналісти запитували мене. Але я тоді вже твердо вирішив, що повернусь до України, на Батьківщину, де і хотів проявити себе. У Кишиневі я працював з прекрасними людьми, тому, коли надійшла пропозиція від донецького "Металурга", до мене поставились з розумінням і відпустили з хорошим напутнім словом. Хоча ми в той період приймали участь у Лізі чемпіонів.


Про те, як "Реал" захищався у грі з "Чорноморцем"
- Ви згадали виступи з "Чорноморцем" у Кубку УЄФА в сезоні-1985/1986 і матчі проти "Реала". Не було страху, відчуття, що граєте проти якихось напівбогів?
- Ні, тоді у "Чорноморці" грали хороші, кваліфіковані гравці: Віктор Гришко, Володимир Плоскіна, Василь Іщак, Олександр Щербаков, Віктор Пасулько, Ігор Юрченко та інші. А ще, якщо "Вердер" нас в якійсь мірі недооцінив, і ми цим скористались сповна (одесити виграли за сумою двох матчів, забивши більше голів у гостях), то "Реал", після домашньої перемоги з рахунком 2:1, коли приїхав до нас, закрився і грав суто на нічию. Але ж там були видатні футболісти. Такі, як Уго Санчес, Еміліо Бутрагеньо, Хорхе Вальдано! Але вони обрали таку тактику - і вона принесла їм успіх.

Ще у грі з "Реалом" незвично було, що тоді чомусь на стадіоні заборонили глядачам... шуміти та кричати. Ми ж потрапили в цей розіграш Кубка УЄФА, посівши 4-е місце в чемпіонаті СРСР. Грати не повинні були. Але, через те, що англійські клуби виключили з єврокубків за поведінку фанатів, з'явилась вакансія - і ми потрапили до розіграшу Кубка УЄФА. Але наша влада, мабуть, для перестраховки забороняла уболівальникам шуміти на стадіоні. Ну тобто не суцільна тиша була, але якась незвична атмосфера...

alt_prokop.jpg
Якби заповнений 42-тисячний стадіон погнав нас вперед, то все могло б статись.


Про роботу в "тандемі"
- Співпраця і з Бишовцем, і з Прокопенком була дуже знаковою у моєму житті, - каже Семен Альтман. - З Віктором Євгеновичем Прокопенком ми грали разом, також товаришували. Дуже товариська, ерудована людина, з хорошою інтуїцією. Не можна сказати, що працювалось легко, але ми працювали з розумінням.

Що стосується Олега Блохіна, то ми обоє - кияни, виросли у спортивному середовищі, виховувались у спортивних сім'ях. Це нас в якійсь мірі і об'єднувало. Мені було комфортно працювати і з Блохіним.
Коли Блохін прийняв збірну, йому був потрібен досвідчений помічник з тренерів, які працюють в чемпіонаті України. Кандидатами були я і Мефодійович (Євген Кучеревський). Блохін поговорив з нами обома і з якихось причин вибрав мене. З яких саме? Це краще в нього запитати. Я відгукнувся. Про що потім анітрохи не пошкодував. Наша праця, всієї нашої бригади тренерів, а також футболістів, окупилась тим, що команда гідно виступила на ЧС-2006.

Джерело: Футбол 24
Читайте також

Відгуки до матеріалу

Авторизуйтесь для того, щоб залишати свої коментарі та голосувати: Авторизація

Реклама

Відео

Завантаження плеєра
Інше відео

Реклама

Facebook